Сценарії для шкільного театру

Митрофанова наука

699 Переглядів |

МИТРОФАНОВА НАУКА

Вже більш як двісті років промайнуло,

як світ дізнавсь про Митрофана

Ледащого невігласа, профана.

Та серед нас ми їх ще зустрічаєм,

Хоч іноді й не помічаєм.

На старую тему фантазії вільні

На вашу увагу сьогодні в картині.

Осіб дійових ми тепер вам покажем,

І коротко про них розкажем.

Ось пані Простакова – мати Митрофана

В цілому жінка непогана,

Та надто любить свого сина,

Бо він її одна дитина.

Свавільна, дуже гонориста ,

Ціни, як то кажуть, собі не складе,

У домі лад сама веде,

Один Митрофан верх над нею бере.

Тепер вітайте пана Простакова –

В сім’ї простакових він дійна корова.

Посаду високу герой цей займає,

Хоч, правда, грунтовно нічого не знає.

Він для дружин безцінний клад:

Завжди мовчить – від того в домі лад.

За всю виставу і слова не скаже

Свої почуття вам обличчям покаже.

Знайомтеся друзі – ось нянька стара.

Від неї у пані болить голова.

Вона до всього ставиться критично –

З народу жінка, симпатична.

Тепер вчителів ми вам представляєм.

Повірте, це люди геть-геть непогані.

Навчали вони Митрофана як слід,

Та хто ж винуват – небагато він міг.

Що правда, життя поміняло їх трохи,

І знову, хто винен – потрібні їм гроші,

Тому на угоду ідуть із сумлінням,

Поставтесь до них, глядачі, з розумінням.

Історик-географ, Мапенко завзята.

Фрау фон Бевс – іноземниця, дуже пихата.

Пані Філолюк навчала літературі

Усіх народів земної кулі.

Про пані Цифренко ми скажем окремо,

Вона залишилась такою, як треба –

Бо Простаковій не скорилась,

За що в кінці і поплатилась –

Без нагороди залишилась.

А Митрофана побачите в дії –

Його зрозуміти неважко в картині.

А зараз виставу уважно дивіться,

І, як казав хтось, – вчіться, вчіться…

Дія І.

Ява І

Простакова і нянька.

Простакова.

Как там синочок мой отдихав?

Чи добре мой міленькій ночєньку спав?

Нянька.

Та все щось крутився, ві сні розмовляв,

(в бік) Напевно об’ївся, навряд чи охляв.

Простакова.

О Боже, дитиночка геть знемогла!

А ти где смотрела, дурна голова?

Швіденько до мене поклич Митрофана!

А єслі случілось чего, ох задам прочухана!

Нянька.

Як не служу – нагороди не бачу, (відходячи)

Вже скільки років гірко плачу.

За рік карбованець заплате,

Та кожен день тяга за патли,

(голосно)

Агов! До матусі іди, Митрофане!

(в бік) А щоб ти сказивсь, недоумок поганий.

Простакова.

Недоглядела рахуба стара, (вслід)

Опять разболелась моя галова.

Дітятко страждаєт – она хоть би хни,

Закрою у хлів – посидиш без води.

Ява II.

Входить Митрофан. Згодом повертається нянька.

Митрофан.

Зачем оторвала мене от ігри?

Новенького діска я вчора купив..

Простакова

Ой, любе дипгятко вже зовсім змарніло, МІнуткі не може сідєть він без діла.

Всьо время с кампютером – будет учьоний! Іди мой малюсєнькій – скушай печенья.

Митрофан.

Не хочу печенья, та бистро кажи,

Чего тєбє нада, бо можу й піти.

Простакова.

Взволнована очень я станом твоїм.

Казали, што с вєчєра зовсім не їв?

Вночі всьо крутілся, во снє размовляв,

Ти побєрьог би себя, Мітрофан.

Митрофан.

Ага, збережеш тут з вами себе,

Когда вже й вечерять не даєте.

Галодний я должен бил засинати

Нікто не помєтіл – ні нянька, ні мати.

Нянька.

Здається, ти зволив вечеряти, пане.

Митрфан.

Та што я там з’їв – пирогов со сметаной,

Варєніков миску, шмат сала, часник,

Окраєць буханкі, й голодним я ліг.

А после всю ночь мне такое верзлося,

Што й досі у мене всьо дибом волосся.

Простакова.

А што ж тебе, синочку мілий, наснилось.

Митрофан.

Сначала во сне ти до мене з’явилась,

А посля папулю чорти принесли.

I так же всю ночьку лушперились ви.

Татусь на підлозі валялся безсилий,

А ви рогачем все його гамселили.

Простакова.

Вот его пріснілось! Господь, одведи.

Кого ж пожалів, мій синочку, ти ?

Митрофан.

Тебя вже, мамаша, кого ще жаліти –

Уж больно устала ти папочку бити.

Простакова.

Мій синочку любий, до мене іди,

Вот на тебе грівнєй, пойді шось купи.

Це ж нада так мамцю любити свою,

Пойдітє, найдіте любов ше таку.

Ява III.

Простакова і нянька. Нянька вклинюється в монолог, який проголошує Простакова.

Простакова.

Я вам скажу, што воспітать дітя,

Поверьте, справа нелегка.

Ми для него нічого не жаліли…

Нянька

Захоче що – і враз купили.

Простакова.

Чи іграшку яку, чи пісталєт,

Чи роліки, а то й вєлосіпед,

Пріставку ігрову, компютер, мотоцикл.

Нянька,

Росло дитя – росли і втіхи.

Простакова.

Послєднім врємєням хлопот завдало

Єго навчання…

Нянька.

В школу не віддали.

Простакова.

Наймаєм вчтїлєй…

Нянька.

Грошей ізвели тьмущу.

Простакова.

Я по секрету вам скажу,

Який у нас синок тямущий!

Нянька.

Вже сьомий рік навчається дитя,

А толку як не було, так й нема.

Простакова.

А што то ти бурмочеш там, стара?

Смотри мне – недалеко й до греха.

(дзвінок у двері)

ану, швиденько двері откривай,

наверно вчителя,

ну бистро, бистренько встречай.

Да Митрофана до мене поклич,

І швидко-бо, швидко, рахубо крутись.

Дія II.

Вітальня. По одному входять вчителі.

Мапенко.

Ну що, панове, здається, кінець.

Закінчив науку вже наш молодець.

Цифренко.

Закінчить, закінчив, та толку немає.

Філолюк.

Що правда, то правда – нічого не знає.

Фон. Бевс.

Він бовдуром був, й залишився таким.

Та все це дрібниці і справа не втім,

Платили б побільше вони грошенят –

Все ж інше нічого у світі не варт.

Цифренко.

Так, гроші то гроші.

Та все ж таки хтілось,

Щоб те паненя, хоч чомусь, та навчилось.

Та, скільки не бились – не вийшло нічого,

Такого дурного не бачила зроду,

(з розпачем)

Та хоч би вивчив рідну мову,

Ви чули ту вимову, друзі-панове?

Ще іспити ці заманулось провести

Адже він не знає і так ні бельмеса.

Фон. Бевс.

Колего, чому ви хвилюєтесь дуже?

Мені, як наприклад, то зовсім байдуже –

Не знає нічого й не буде він знати,

Та головне, що пливуть грошенята.

Мапенко.

У них їх стільки, що нема де діти,

То й хай собі тішаться, наче ті діти.

Нічого не вдієш – хто грошики має,

Той, як то кажуть, і гру замовляє.

Філолюк.

Побачте: ще куплять йому атестата,

А потім диплома, і буде, як тато.

Той також і досі нічого не знає,

Та, бачте, посаду яку тепер має,

І тягне усе, що погано лежить –

Тепер так тільки й можна жить.

Фон. Бевс.

Вони натягали вже стільки,

що не лічать дрібної копійки.

То що ж поганого у тому,

Що й ми принесемо від них щось додому.

Цифренко.

Хіба це можливо? Колеги, не вірю!

Мапенко.

Напевно, ви з неба звалилися нині.

Розкрийте ви очі, погляньте навколо.

Та всі так живуть – ну і що тут такого.

Голос за сценою.

Заходьте, пані, ми готові.

Філолюк.

Ну, досить дискусій. Ідем до покоїв.

Вже до кінця комедія підходить,

А там як буде – нас те не обходить.

Дія ІІІ

Ява І

Митрофан, Простакова і Простаков.Простаков за весь час не промовить і слова, він читає газету і тільки час від часу через газету дивиться на дружину цей погляд повинен виражати різні почуття (зневагу, схвалення, здивування т. д.)

Митрофан

Послєдній раз ти ж говорила,

Що вже науку ми скінчили,

А он у передній собралісь грузіли.

Ох, как же вони мне все надоїли.

Простакова.

Синочок мой мілий, зроби це для мене –

Послєдній екзамен і більше не треба.

Нам ету формальность потрібно відбути –

Діплом хоч не хочеш, а нада здобути.

Його ж не здобедєш без атестата-

Нє слухаєш маму, послухай хоть папу.

Митрофан.

Нікого ни хочу я слухать – набридло!

Науке проклятой і краю ни видно.!

Ни хочу учіться – жиниця я хочу.

Простакова.

Немножко єщьо подожди мій синочку.

Сьогодні ти навчаєся в останнє,

А там через тиждень і свадьбу зіграєм.

Найдемо дружину тобі – хоч куди!

Всего ліш часік потерпи.

Митрофан.

Не брешеш, мамо?

Простакова.

Ні.

Митрофан.

Зови.

(не бачили б очі мої вас ніколи)

Простакова.

Заходьте, пані, ми готові.

Ява II.

Заходять вчителі, півколом сідають за стіл.

Простакова.

Добридень, шановні, сідайте до столу.

І зразу до діла – почнемо розмову

Сегодня собрала я вас на останок,

Щоб ви прийняли в Митрофана екзамен.

Потом ви подпішитє цей документ,

І дело в кармане – усе вері вел.

(кидає на стіл якийсь папір)

Цифренко.

Пробачте, пані Простакова,

Але підписувать будь-що ми не готові.

Ви розкажіть про документ докладно,

Щоб потім не було накладно.

Простакова.

Цим документом ви засвідчите, пановне,

Што Мітрофанзакончіл срєдню школу.

Всьо остальное не повинно вас цікавить,

То вже моя приватна справа.

фон. Бевс.

Та що там довго розмовлять –

Розпочнемо, панове.

Тетяно Петрівно, першою ви

Перевірте деякі ази,

Не дуже чіпляйтеся – знаю я вас,

Забудьте про принцип на деякий час.

Цифренко.

Та що там в нього провіряти ?

1 на І він і того не втрапе.

Мапенко.

Давайте що-небудь.

Он, бачте, чекають.

(Простакова сідає збоку і гортає модний журнал.)

Цифренко.

Ну добре, колеги. Пиши, Миїрофане:

Пішли ми до лісу з тобой по гриби,

Ну, хай ще фрау Бевс з собою взяли,

І 300 грибів на галяві знайшли.

Ми порівну їх між собой поділили.

По скільки ж це кожному з нас привалило?

(Митрофан рахує на пальцях і бурмоче.)

Митрофан.

Один на три-то буде три…

А три на ноль – то буде ноль…

А ноль на ноль – виходить ноль…

Простакова.

А что там, что там подєліть?

(відривається від роботи)

Митрофан.

Та триста грибів утрьох нашли

Попробуй ти на всіх їх поділи.

Простакова.

Што там дєліть – собі вазьми.

Дурна це наука єйо ти не вчи.

Як гроші є, то зможем полічити.

А єслі нет, то що ділити?..

Цифренко.

Я ж вам казав, що толку тут не буде,

(ще й насміхаються зануди)

Мапенко.

Давайте тепер я. (ну з богом – будь, що буде)

Ось, Митрофане, уяви:

Твій шлях лежить аж до Москви.

Куди це тобі їхати? На мапі покажи.

(Митрофан підходить до мали й починає в різні боки тицяти указкою, не знаючи на чому зупинитися.)

Простакова.

А ето зачем єму ще знати?

Бач, повидумували мапи!

А поєзда зачєм і літаки –

Купіл білєт, і вже на мєстє ти.

Скажіть мені, за што я вам платіла?

Штоб етой єрундє ви моего рєбьонка вчили?

Мапенко.

Питання зісторії… (ще не заспокоївся)

Простакова.

Ти што там бельмочєш?

Ми до історій очень охочі.

Нам Марфа їх безліч розповідає,

Про всьо што слишит на базаре, (до пані Філолюк)

А ти что, госпожа, так напрягся нині?

І ти вопроси приготовила дитині?

Не над а, не нада. Казки ми читали:

Про курку рябу, про кота і сметану.

А мудорствовать здєсь нам не годітся –

Рєбьоночєк устал учиться.

Моральность, совесть і душа –

каму всьо це потрібно?

Давайте вже кончать, бо краю тут нє відно.

Фон. Бевс.

Дозвольте, дозвольте, а як же англійська,

Німецька, французька та італійська?

Послухайте, як вивчився синок.

Пурква, коман, айм літел клок?

Митрофан.

Льонді, монді а меркреді

Айм літел клок ла пен жоді.

Простакова.

О, як лопоче, вільно, допутя –

Поїде за границю вчитися дитя.

Митрофан.

Ти шо здурєла? Яке вчиця?

Ми ж думал і с утра жеяица!

Простакова.

Ну, ладно, ладно – у круіз,

Чи у весільне мандрування,

Іль на сафарі-палювання.

А луччє жити за границю.

Вот где наука прігодиця.

(замріялася)

Підписуйте швидше завєтний папір –

На цьому кончается наш договір.

( Бевс радісно хапає документ і швидко підписує іого. Потім хапає конверт з грошима і встає із-за столу.)

Бевс.

Ну що ж, дитятко, буть щасливий

Ось і путівка в життя тобі, милий.

(Філолюк махає рукою і соромлячись самого себе підписує папір.)

Філолюк.

А, будь, що буде – треба якось жити,

І що ти будеш тут робити.

Мапенко.

А що я можу вдіяти в цім разі?

і ну його усе к заразі, (теж підписує)

Цифренко сидить, замислившись)

Простакова.

Ну, што ж ви? Бистрєє подпипііть.

І пюзно вже – додому йдіть.

(Цифренко повільно піднімається.)

Цифренко. Підписувати цього я не стану,

Себе я поважати перестану.

Що він скінчив? Чого навчився?

Ви хочете його відправить за границю?

Та він і на фермі не знадобиться.

А ви, нарешті, схаменіться,

На Митрофана подивіться:

Від вашої надмірної любові

Цей хлопець виріс безголовий –

Ледащо, ненажера, грубіян.

І ти послухай дещо, Митрофан.

Ти ні на що у світі не годишся,

Не вічні і батьківські тищі.

То вже пора подумати тобі,

Як будеш лаштуватись у житті

І без підтримки мами, тата –

Не вічно їм тебе під рученьки тримати.

Ти відцуравсья від усьго. –

Не знаєш, навіть, рідної ти мови!

Як він говорить? Чули ви?..

Простакова.

Ану замолкні, помовчи!

Ич розходилась, ти диви!

Ти хто така? Ти што таке,

Щоби повчати тут мене?

Мій Митрофан у місті буде жить,

По-руські там він буде говорить.

Зачем ему селянська мова

Там нею він не розмовлятиме ніколи!

А ти награди не получєш,

Вот, на тебе (рве конверт) – от злості луснеш.

Ти бач яка, ти ще побачеш,

От Мітрофана ще поплачеш.

У нас є гроші – буде все!

Діплом, і должность, і т. д.

Цифренко.

Що ж, згоден я з вами,

Що гроші – то сила.

Та цього замало, щоб бути щасливим.

Ви цього поки що не зрозуміли,

Та прийде час – я щиро вірю, (виходить)

На цьому виставу ми нашу скінчили.

Надіємось, все ви у ній зрозуміли

На перший погляд, все так і лишилось,

Та певна думка зародилась:

Щоб людина людиною стала

Багатства одного, напевно, замало,

А що потрібно ще, спитаєте ви нас?

Додумайте самі, а нам спочити час.

КІНЕЦЬ.