Поезія

На випадок

653 Переглядів |

Їм жити б і жити… Та ні не судилось…
Життя молоді так бездушно згубились.
Чи то через заздрість, людські пересуди,
Чи забобони родинні… Ех, люди!

За що? Замість того, щоб бути щасливим
Дитину поклали ви  в домовину.
А потім ридання: «Як сталось все це?
Як ви потрапили, бідні, в сільце?!»

«Де ти, Ромео, Джульєтта, де ти?-
В розпачі чуємо ми голоси, –
Вам квіти всміхаються, сонечко сяє…» –
А у відповідь тиша – немає… немає!…

Страшне яке слово: немає й не буде!
Над цим, коли-небудь, ви думали, люди?
Напевно, що ні. Лиш у мить катастрофи
Трохи сумуєте, плачете трохи…

І знову на землю приходить кохання:
Він і Вона – поцілунки, зітхання…
Та сум вже минув, і вже висохли очі –
Мораль відстояти ми знову охочі.

І все повторилося: «Ви ще малі.
Ти придивись – він не пара тобі.»
«А ти ще вивчись, кар’єру зроби…»
І знов на погості стоять дві труни.

Таке ось життя. І чи зміниться скоро,
І чи розвіємо в душах ми морок,
І чи ще довго оплакувать будем
Наших Джульєтт і Ромео? Ех, люди…