Сценарії для шкільного театру, Творчість

Рукавичка

782 Переглядів |

Зображення запозичено із сайту library.kherson.ua

Автор:

Старенька історія про рукавичку…

Та в лісі давно вже змінилися звички.

Ми казку стару по новому розкажем,

І звичаї ці вам наглядно покажем.

Рукавичка:

Мій господарь мисливець завзятий,

Без здобичі він не вертає до хати,

І влітку, і взимку в любую погоду

Він вирушає в далеку дорогу.

І я з ним бувала в далеких походах

Там з нами траплялись цікаві пригоди.

Що було з ним в літку, того я не знаю.

Здебільшого взимку я з ним вирушаю.

Така вже з господарем вийшла в нас звичка,

Бо я не що інше як Рукавичка.

Автор:

Літо ласкаве, як сон, пролетіло.

І ось вже морози тріщать на подвір’ї.

Дід зготував у дорогу всі речі,

За пояс заткнув рукавиці, доречі.

Дід:

Ну що, Рукавичко, ти вже відпочила

Тепер принімаймося знову за діло.

У лісі звірина на мене чекає,

Підемо та трохи її постріляєм.

Рукавичка:

І як тобі, Діду, не жалко звіряток:

Маленьких ведмедиків, лисів, зайчаток?

Адже вони жити хотять, як і всі.

Не соромно, діду?

Дід:

Ану помовчи!

Дивись, розходилась ганчірка затята,

Вже більше ніколи не вийдеш із хати,

Хай міль тебе з’їсть, то вже будеш мовчати.

Автор:

І дідуган розходився не в жарт.

І що рукавичка сказала не в лад?

Ногами тупоче, руками махає

І Рукавичку в лісу покидає

Дід:

Нащо мені річ, що повчає мене,

Нехай полежить тут та віддихне.

Взнає, негідна, як вчить господаря,

А я і без неї звірят пошукаю.

Рукавичка:

Пішов. От і маєш пригоду.

Нехай же померзне в такую погоду.

Все ‘дно ти звіряток стріляти не будеш,

Бо на морозі такому задубнеш.

Автор:

У лісі лютує і крутить зима,

А Рукавичка зосталась одна.

Спочатку була вона горда і сміла,

А потім злякалася і посмутніла.

Вже скоро і Діда згадала вона,

А потім і плакати почала.

Рукавичка:

Щось холодно й вогко в лісу пропадати,

Для чого я стала його поучати?

Щось нудно і тихо, замерзла вже я,

А у дідуся тепленька рука.

Чому я характер такий уже маю?

Дідусю, агов, ти пробач – пропадаю.

По лісі хтось ходить і гілля тріщить.

Дідусю, агов, хто мене захистить.?!

Автор:

А в лісі справді хтось гуляє:

Пискне, шурхне, розмовляє.

Почекаємо ще трішки,

І до нас виходить Мишка.

Мишка:

Хто це в лісі так волає,

Порятунку вимагає?

Ти диви, що це за птиця?

Не інакше рукавиця,

Ось де тепер буду жить….

Певно, важко жить без хати.

Автор:

Мишка влізла в рукавичку,

Швидко принесла водички,

Пічку миттю розтопила,

Ось і кава закипіла.

Тепло, затишно, спокійно,

Та кінця казці не видно.

Он по лісі щось лопоче

І так голосно скрекоче.

Певно, нова героїня

Ось-ось з’явиться в картині.

Жаба:

Хто тут нишком розмовляє

І мене в лісу лякає?

Мишка:

О, сестриця – скрекотуха!

Де прямуєш, лопотуха?

Жаба:

Та хатиночку шукаю.

В тебе місця там немає?

Рукавичка:

Боже милий, що робить?

Зроблять тепер з мене хатку

Ось і захищай звіряток.

Ану геть, мерщій тікай…

Мишка:

Тихо, тихо, постривай.

Я всього маленька,

Поживемо разом трішки.

Тепло вкупі буде нам.

Ну то що вже – по рукам?

Рукавичка:

Тепло кажеш? Це резон.

Ну залазь, бо не сезон

Поодинці пропадати,

Рукавичка :

І ще б пак, чого схотіла!

Мишка: (до Рукавички)

Помовчи, моє це діло.

Жаба:

Ти із ким там розмовляєш?

Мишка:

Та хатинку умовляю.

(бач-ся дуже гонориста)

Рукавичка:

Та немає у нас місця.

Мишка:

Помовчи кажу, (до жаби) Залазь.

Будем разом зимувать.

Ось у шашечки пограєм,

А там карти розкидаєм,

Потім кофію поп’єм

І ладненько заживем.

Рукавичка:

Ти дивись, розкерувалась,

Чи давно тут побиралась?

Ну нічого, незабаром

Відомщу я Миші з Жабой.

Автор:

Вітер свище, ліс хитає –

Подруги відпочивають.

Ось уже і третій гість

На галявині з’явивсь.

Зайчик:

В лісі віхола заходить,

Де погріти зайцю ноги?

О, а це що – рукавиця?

Ось де можна притулиться

Жаба:

Геть іди собі Зайчшце,

Тут у нас немає місця.

Мишка:

Нам вже тісно і у двох –

Не помістимося в трьох.

Рукавичка :

Вас забула я спитати,

Хто тут буде зимувати.

Як не пустите ви Зайця,

Розіпну обох на п’яльця,

Повитряхую усіх

На холодний мокрий сніг.

Мишка:

Годі, годі, не сварися,

(от противна рукавиця)

Добре, Зайчику, заходь,

У куточок пробирайся

Та не дуже вже штовхайся.

Автор:

Миша з Жабой розмовляють,

Каву п’ють, у шашки грають. Зайчика не помічають.

Зайчик: (вбік)

Ну подруги – начувайтесь,

Ви узнаєте ще Зайця.

Ображать себе не дам,

Ох і відомщу я вам.

Автор:

Як же Зайцю відомстити?

Та він, друзі, дуже хитрий. Лиш нагоди почекає –

І тоді не прогадає.

А нагода не барилась –

Ось Лисиця вже з’явилась.

Лисичка:

Ох і злюща віхола,

Третій день вже не вщуха,

їсти хочу, аж не можу,

Я вже зовсім охляла.

Хоч надибалась би жаба,

Чи хоч миша польова.

Зайчик:

Гей, Лисичко, йди погрітись.

Тут і кава є напитись.

Жаба:

Ти що, Зайцю, з глузду з’їхав,

Кличеш лиса нам на лихо.

Лисичка:

Що це там за голоси?

Вже не буду без їди.

Що за диво рукавиця –

З голоду не вмре Лисиця.

Рукавичка:

Дочекались, досварились,

Хоч би кров тут не пролилась.

Буду краще я мовчати:

От такі тепер звірята.

Мишка:

Пані-матінко Лисичко,

Ти заходь до нас в світличку.

Ось-но кави випий трішки, Відпочинь з дороги в ліжку.

Жаба:

А не схочите ви кави,

Є й до Зайця в нас приправа.

Ми для вас його тримали,

Ледве-ледве дочекали.

Автор:

Так Лисицю пригощали

Миша з Жабой, відчували: Непереливки їм буде,

Як лисиця злою буде.

А між тим по лісі ходить

Вовк голодний і виходить

На галявину, де ми

Нашу казку почали.

Вовк:

Ой зима мене заїла

Не знайду зубам я діла.

Живота вже підвело,

В роті й різки не було.

Лисичка:

Вовче-братику, стривай,

Ти до нас-но завітай.

Є в хатинці де погрітись,

Кава є у нас напитись.

Ну а потім поживем,

Зайця, може, зажуєм,

Мишой з жабою закусим,

Ще раз кавою зап’єм.

Вовк:

Ну, сеструньо, молодець!

Ось і клопотам кінець.

Буде сите в мене брюхо,

З кого ж почнемо, сеструхо?

Автор:

В рукавичці тихо стало,

Ще такого не бувало –

Досварилися звірята,

Вже і не втечуть невдахи.

Миша з Жабой остовпіли

Й зовсім лапки опустили.

Зайчик насмерть ізлякався,

Нишком у куток подався.

Вовк з Лисицею розсілись,

Кави досхочу напились.

Жереб тянуть: ким тепер

Закусити на десерт.

А у лісі шум і гам,

Тріск зчинивсь, та-ра-ра-рам

Це по лісі йде Кабан.

Помічає нашу хатку,

Промовляє до звіряток.

Кабан:

Гей, хлоп’ята, добрий вечір,

Пропустіть мене до печі.

Дайте ратички погріти

І водички хоч попити.

Вовк:

О, заходь-заходь, Кабанчик, Завтра будеш на сніданчик.

Кабан:

Ти що, Вовчику, сказився?

Чи ти каваою обпився?

Може влітку лободою

Ненароком ти об’ївся?

Ти кого це з’їсти хочеш?

Я на тебе як наскочу:

Іклом брюхо розпорю,

Ратичками затопчу,

Викину на сніг із хати,

Будеш знать, як керувати.

Рукавичка:

Ха, ікластий каже діло.

Миша з Жабой пожвавіли.

Миттю він Лисиці й Вовку Поначищує всю холку.

Вже їм, бідним, не до жиру,

Хоч самим би бути живу.

Автор:

Встановився в хатці лад.

Хто правий, хто винуват –

Всяк схилився перед силой.

Та це в світі і не диво:

Сильний завжди верх бере,

А слабкий сидить і жде:

Може, ще сильніший прийде

Й попереднього покривде.

А у лісі знов тривога.

Ось підходить до порога

Злий Ведмідь – шука хатину,

На шнурку веде Шкапину.

Десь потяг вже лобуряка.

З’їв би, та не знайде хати.

Він з комфортом хоче жить –

Видно не простий Ведвідь.

Шкапа:

Ох, ведмедику, пусти.

Ведмідь:

Ти, нещасна, помовчи.

Може б я і пожалів,

Та, пробач, три дні не їв.

Ось дивися – рукавиця,

Тут тобі уже й кабиця.

Рукавичка:

Ще оцих не вистачало.

Місця вже не те що мало,

Зовсім ніде притулиться.

Це вже я, напевно, лусну.

Боже, порятуй, Дідусю!

Ведмідь:

Швидко двері відчиніть,

Тут до вас прийшов Ведмідь.

Я не раджу вам свариться.

О, дивися, Вовк, Лисиця,

З ними четверо звірят –

Ось почнем бенкетувать.

Що, братва, ви спохмурніли? Принімаймося за діло.

Вже робота є зубам –

Я дарую Шкапу вам.

Автор:

Вовк з Лисицею зраділи,

Швидко прийнялись за діло: Вилки, ножики дістали

І команди вже чекали.

Заартачилась Шкапина –

Дуже вже вона не хтіла

Так даремно пропадати.

Хоче щось сказать звірятам.

Шкапа:

Перед тим, як пропадати,

Хочу таємницю взнати.

Тільки я сама не зможу,

Хто мені з вас допоможе?

Вовк:

Та чого вже там, кажи,

Раді ми допомогти.

Лисичка:

Ми завжди допомагаєм

Тим, хто нас про це благає.

Шкапа:

Ще мій дід колись казав,

Що у мене на копитах

Якийсь напис є набитий,

Тільки як я не вертілась,

Прочитать його не вміла.

То ви вже мені звірята

Напис той і прочитайте.

Треба вам лиш нахилиться

Та на напис подивиться,

А тоді мені сказати –

Легше буде помирати.

Автор:

Так Шкапа всіх інтригувала,

А вголові своє тримала:

Цікавість нам дана на втіху,

А іноді, бува, й на лихо.

Встигли Вовк, Ведмідь, Лисиця

Лиш низенько нахилиться…

Шкапа здуру як лупнула –

В головах у них загуло,

Світ потьмарився в очах –

Розлетілись по кутках.

Вовк лежить і ледве дише,

Помочі блага Лисиця,

Голову Ведмідь тримає,

Потихеньку промовляє:

Ведмідь:

Чого я туди попхався,

Адже в школі не навчався –

Жодной буковки не знаю…

Це кінець – я пропадаю…

Рукавичка:

Оце так! А будеш знати,

Як невинних ображати!

Ну, Шкапина, ну утнула,

Наче вітром всіх іздуло.

Добре вміє задом бити –

Так і треба дурнів вчити.

Автор:

Звірі вмить позабували

Прикрощі, яких зазнали – Постраждалих рятували.

Заєць швидко воду носить,

Миша їм компреси мочить,

Жаба миттю їх міняє,

Потихеньку оживають –

Голови вже піднімають.

А Кабанчик не вагався –

Нишком втік і в ліс подався,

Як подалі від гріха –

Мабуть, сутність вже така.

В Рукавичці все вверх дном

Перевернуто кругом,

Порозкидано, побито,

Ніби тут промчався вихор.

Вовк по хаті ледве диба,

У кутку лисиця скигле,

Ведмідь стогне на рядні.

Інші тихо розмовляють,

Втомлені – відпочивають.

Рукавичка:

Ну і нічка пронеслася,

Ледь живою зосталася.

Хоч би Дід пришкандибав,

Звідси вже мене забрав.

Як набридли ці звірятка –

Більш не хочу бути хаткой.

Автор;

Ось і Дід уже надходить –

Змерз він в руки і у ноги:

Як не як, а не годиться

В ліс іти без рукавиці.

Вирішив іти мириться.

Дід:

Рукавичко, Гей! Агов!

Дід до тебе іде знов.

Ти мене уже пробачеш?

Так замерз – ледве не плачу. Більш не буду полювати,

Хай живуть собі звірята.

Рукавичка:

Чи тебе я не пробачу?

Я сама від горя плачу.

Я таке пережитла,

Що й не знаю, чи жива.

Діду, забери мене,

Буду слухать я тебе.

Автор:

Дідів колос як почули,

Звірі в ліс мерщій шугнули Тільки п’ятки замелькали (навіть ті, що постраждали).

Шкапа, правда, зосталася – Звісно, легше зимувати

Біля дідової хати.

Ось і казка до кінця

Непомітно підійшла.

А в кінці, як то буває,

Ми мораль завжди шукаєм.

Хто уважно подивився,

Той таки чомусь навчився: Якщо жити будем дружно,

То й не буде нам сутужно.

КІНЕЦЬ

Автор:

Старенька історія про рукавичку…

Та в лісі давно вже змінилися звички.

Ми казку стару по новому розкажем,

І звичаї ці вам наглядно покажем.

Рукавичка:

Мій господарь мисливець завзятий,

Без здобичі він не вертає до хати,

І влітку, і взимку в любую погоду

Він вирушає в далеку дорогу.

І я з ним бувала в далеких походах

Там з нами траплялись цікаві пригоди.

Що було з ним в літку, того я не знаю.

Здебільшого взимку я з ним вирушаю.

Така вже з господарем вийшла в нас звичка,

Бо я не що інше як Рукавичка.

Автор:

Літо ласкаве, як сон, пролетіло.

І ось вже морози тріщать на подвір’ї.

Дід зготував у дорогу всі речі,

За пояс заткнув рукавиці, доречі.

Дід:

Ну що, Рукавичко, ти вже відпочила

Тепер принімаймося знову за діло.

У лісі звірина на мене чекає,

Підемо та трохи її постріляєм.

Рукавичка:

І як тобі, Діду, не жалко звіряток:

Маленьких ведмедиків, лисів, зайчаток?

Адже вони жити хотять, як і всі.

Не соромно, діду?

Дід:

Ану помовчи!

Дивись, розходилась ганчірка затята,

Вже більше ніколи не вийдеш із хати,

Хай міль тебе з’їсть, то вже будеш мовчати.

Автор:

І дідуган розходився не в жарт.

І що рукавичка сказала не в лад?

Ногами тупоче, руками махає

І Рукавичку в лісу покидає

Дід:

Нащо мені річ, що повчає мене,

Нехай полежить тут та віддихне.

Взнає, негідна, як вчить господаря,

А я і без неї звірят пошукаю.

Рукавичка:

Пішов. От і маєш пригоду.

Нехай же померзне в такую погоду.

Все ‘дно ти звіряток стріляти не будеш,

Бо на морозі такому задубнеш.

Автор:

У лісі лютує і крутить зима,

А Рукавичка зосталась одна.

Спочатку була вона горда і сміла,

А потім злякалася і посмутніла.

Вже скоро і Діда згадала вона,

А потім і плакати почала.

Рукавичка:

Щось холодно й вогко в лісу пропадати,

Для чого я стала його поучати?

Щось нудно і тихо, замерзла вже я,

А у дідуся тепленька рука.

Чому я характер такий уже маю?

Дідусю, агов, ти пробач – пропадаю.

По лісі хтось ходить і гілля тріщить.

Дідусю, агов, хто мене захистить.?!

Автор:

А в лісі справді хтось гуляє:

Пискне, шурхне, розмовляє.

Почекаємо ще трішки,

І до нас виходить Мишка.

Мишка:

Хто це в лісі так волає,

Порятунку вимагає?

Ти диви, що це за птиця?

Не інакше рукавиця,

Ось де тепер буду жить….

Рукавичка:

Боже милий, що робить?

Зроблять тепер з мене хатку

Ось і захищай звіряток.

Ану геть, мерщій тікай…

Мишка:

Тихо, тихо, постривай.

Я всього маленька,

Поживемо разом трішки.

Тепло вкупі буде нам.

Ну то що вже – по рукам?

Рукавичка:

Тепло кажеш? Це резон.

Ну залазь, бо не сезон

Поодинці пропадати,

Певно, важко жить без хати.

Автор:

Мишка влізла в рукавичку,

Швидко принесла водички,

Пічку миттю розтопила,

Ось і кава закипіла.

Тепло, затишно, спокійно,

Та кінця казці не видно.

Он по лісі щось лопоче

І так голосно скрекоче.

Певно, нова героїня

Ось-ось з’явиться в картині.

Жаба:

Хто тут нишком розмовляє

І мене в лісу лякає?

Мишка:

О, сестриця – скрекотуха!

Де прямуєш, лопотуха?

Жаба:

Та хатиночку шукаю.

В тебе місця там немає?

Рукавичка :

І ще б пак, чого схотіла!

Мишка: (до Рукавички)

Помовчи, моє це діло.

Жаба:

Ти із ким там розмовляєш?

Мишка:

Та хатинку умовляю.

(бач-ся дуже гонориста)

Рукавичка:

Та немає у нас місця.

Мишка:

Помовчи кажу, (до жаби) Залазь.

Будем разом зимувать.

Ось у шашечки пограєм,

А там карти розкидаєм,

Потім кофію поп’єм

І ладненько заживем.

Рукавичка:

Ти дивись, розкерувалась,

Чи давно тут побиралась?

Ну нічого, незабаром

Відомщу я Миші з Жабой.

Автор:

Вітер свище, ліс хитає –

Подруги відпочивають.

Ось уже і третій гість

На галявині з’явивсь.

Зайчик:

В лісі віхола заходить,

Де погріти зайцю ноги?

О, а це що – рукавиця?

Ось де можна притулиться

Жаба:

Геть іди собі Зайчшце,

Тут у нас немає місця.

Мишка:

Нам вже тісно і у двох –

Не помістимося в трьох.

Рукавичка :

Вас забула я спитати,

Хто тут буде зимувати.

Як не пустите ви Зайця,

Розіпну обох на п’яльця,

Повитряхую усіх

На холодний мокрий сніг.

Мишка:

Годі, годі, не сварися,

(от противна рукавиця)

Добре, Зайчику, заходь,

У куточок пробирайся

Та не дуже вже штовхайся.

Автор:

Миша з Жабой розмовляють,

Каву п’ють, у шашки грають. Зайчика не помічають.

Зайчик: (вбік)

Ну подруги – начувайтесь,

Ви узнаєте ще Зайця.

Ображать себе не дам,

Ох і відомщу я вам.

Автор:

Як же Зайцю відомстити?

Та він, друзі, дуже хитрий.

Лиш нагоди почекає –

І тоді не прогадає.

А нагода не барилась –

Ось Лисиця вже з’явилась.

Лисичка:

Ох і злюща віхола,

Третій день вже не вщуха,

їсти хочу, аж не можу,

Я вже зовсім охляла.

Хоч надибалась би жаба,

Чи хоч миша польова.

Зайчик:

Гей, Лисичко, йди погрітись.

Тут і кава є напитись.

Жаба:

Ти що, Зайцю, з глузду з’їхав,

Кличеш лиса нам на лихо.

Лисичка:

Що це там за голоси?

Вже не буду без їди.

Що за диво рукавиця –

З голоду не вмре Лисиця.

Рукавичка:

Дочекались, досварились,

Хоч би кров тут не пролилась.

Буду краще я мовчати:

От такі тепер звірята.

Мишка:

Пані-матінко Лисичко,

Ти заходь до нас в світличку.

Ось-но кави випий трішки, Відпочинь з дороги в ліжку.

Жаба:

А не схочите ви кави,

Є й до Зайця в нас приправа.

Ми для вас його тримали,

Ледве-ледве дочекали.

Автор:

Так Лисицю пригощали

Миша з Жабой, відчували:

Непереливки їм буде,

Як лисиця злою буде.

А між тим по лісі ходить

Вовк голодний і виходить

На галявину, де ми

Нашу казку почали.

Вовк:

Ой зима мене заїла

Не знайду зубам я діла.

Живота вже підвело,

В роті й різки не було.

Лисичка:

Вовче-братику, стривай,

Ти до нас-но завітай.

Є в хатинці де погрітись,

Кава є у нас напитись.

Ну а потім поживем,

Зайця, може, зажуєм,

Мишой з жабою закусим,

Ще раз кавою зап’єм.

Вовк:

Ну, сеструньо, молодець!

Ось і клопотам кінець.

Буде сите в мене брюхо,

З кого ж почнемо, сеструхо?

Автор:

В рукавичці тихо стало,

Ще такого не бувало –

Досварилися звірята,

Вже і не втечуть невдахи.

Миша з Жабой остовпіли

Й зовсім лапки опустили.

Зайчик насмерть ізлякався,

Нишком у куток подався.

Вовк з Лисицею розсілись,

Кави досхочу напились.

Жереб тянуть: ким тепер

Закусити на десерт.

А у лісі знов тривога.

Ось підходить до порога

Злий Ведмідь – шука барліг,

Він з комфортом хоче жить –

Видно не простий Ведвідь.

Рукавичка:

Цього ще не вистачало.

Місця вже не те що мало,

Зовсім ніде притулиться.

Це вже я, напевно, лусну.

Боже, порятуй, Дідусю!

Ведмідь:

Швидко двері відчиніть,

Тут до вас прийшов Ведмідь.

Я не раджу вам свариться.

О, дивися, Вовк, Лисиця,

З ними четверо звірят –

Ось почну бенкетувать.

Автор:

В страсі звірі всі принишкли –

Що чекати їм від Мішки?

Рукавичка:

Хоч би Дід пришкандибав,

Звідси вже мене забрав.

Як набридли ці звірятка –

Більш не хочу бути хаткой.

Автор;

Ось і Дід уже надходить –

Змерз він в руки і у ноги:

Як не як, а не годиться

В ліс іти без рукавиці.

Вирішив іти мириться.

Дід:

Рукавичко, Гей! Агов!

Дід до тебе іде знов.

Ти мене уже пробачеш?

Так замерз – ледве не плачу. Більш не буду полювати,

Хай живуть собі звірята.

Рукавичка:

Чи тебе я не пробачу?

Я сама від горя плачу.

Я таке пережитла,

Що й не знаю, чи жива.

Діду, забери мене,

Буду слухать я тебе.

Автор:

Дідів голос як почули,

Звірі в ліс мерщій шугнули

Помахали лиш хвостами

Та ще п’ятки замелькали

Ось і казка до кінця

Непомітно підійшла.

А в кінці, як то буває,

Ми мораль завжди шукаєм.

Хто уважно подивився,

Той таки чомусь навчився:

Якщо жити будем дружно,

То й не буде нам сутужно.

КІНЕЦЬ

Автор:

Старенька історія про рукавичку…

Та в лісі давно вже змінилися звички.

Ми казку стару по новому розкажем,

І звичаї ці вам наглядно покажем.

Рукавичка:

Мій господарь мисливець завзятий,

Без здобичі він не вертає до хати,

І влітку, і взимку в любую погоду

Він вирушає в далеку дорогу.

І я з ним бувала в далеких походах

Там з нами траплялись цікаві пригоди.

Що було з ним в літку, того я не знаю.

Здебільшого взимку я з ним вирушаю.

Така вже з господарем вийшла в нас звичка,

Бо я не що інше як Рукавичка.

Автор:

Літо ласкаве, як сон, пролетіло.

І ось вже морози тріщать на подвір’ї.

Дід зготував у дорогу всі речі,

За пояс заткнув рукавиці, доречі.

Дід:

Ну що, Рукавичко, ти вже відпочила

Тепер принімаймося знову за діло.

У лісі звірина на мене чекає,

Підемо та трохи її постріляєм.

Рукавичка:

І як тобі, Діду, не жалко звіряток:

Маленьких ведмедиків, лисів, зайчаток?

Адже вони жити хотять, як і всі.

Не соромно, діду?

Дід:

Ану помовчи!

Дивись, розходилась ганчірка затята,

Вже більше ніколи не вийдеш із хати,

Хай міль тебе з’їсть, то вже будеш мовчати.

Автор:

І дідуган розходився не в жарт.

І що рукавичка сказала не в лад?

Ногами тупоче, руками махає

І Рукавичку в лісу покидає

Дід:

Нащо мені річ, що повчає мене,

Нехай полежить тут та віддихне.

Взнає, негідна, як вчить господаря,

А я і без неї звірят пошукаю.

Рукавичка:

Пішов. От і маєш пригоду.

Нехай же померзне в такую погоду.

Все ‘дно ти звіряток стріляти не будеш,

Бо на морозі такому задубнеш.

Автор:

У лісі лютує і крутить зима,

А Рукавичка зосталась одна.

Спочатку була вона горда і сміла,

А потім злякалася і посмутніла.

Вже скоро і Діда згадала вона,

А потім і плакати почала.

Рукавичка:

Щось холодно й вогко в лісу пропадати,

Для чого я стала його поучати?

Щось нудно і тихо, замерзла вже я,

А у дідуся тепленька рука.

Чому я характер такий уже маю?

Дідусю, агов, ти пробач – пропадаю.

По лісі хтось ходить і гілля тріщить.

Дідусю, агов, хто мене захистить.?!

Автор:

А в лісі справді хтось гуляє:

Пискне, шурхне, розмовляє.

Почекаємо ще трішки,

І до нас виходить Мишка.

Мишка:

Хто це в лісі так волає,

Порятунку вимагає?

Ти диви, що це за птиця?

Не інакше рукавиця,

Ось де тепер буду жить….

Рукавичка:

Боже милий, що робить?

Зроблять тепер з мене хатку

Ось і захищай звіряток.

Ану геть, мерщій тікай…

Мишка:

Тихо, тихо, постривай.

Я всього маленька,

Поживемо разом трішки.

Тепло вкупі буде нам.

Ну то що вже – по рукам?

Рукавичка:

Тепло кажеш? Це резон.

Ну залазь, бо не сезон

Поодинці пропадати,

Певно, важко жить без хати.

Автор:

Мишка влізла в рукавичку,

Швидко принесла водички,

Пічку миттю розтопила,

Ось і кава закипіла.

Тепло, затишно, спокійно,

Та кінця казці не видно.

Он по лісі щось лопоче

І так голосно скрекоче.

Певно, нова героїня

Ось-ось з’явиться в картині.

Жаба:

Хто тут нишком розмовляє

І мене в лісу лякає?

Мишка:

О, сестриця – скрекотуха!

Де прямуєш, лопотуха?

Жаба:

Та хатиночку шукаю.

В тебе місця там немає?

Рукавичка :

І ще б пак, чого схотіла!

Мишка: (до Рукавички)

Помовчи, моє це діло.

Жаба:

Ти із ким там розмовляєш?

Мишка:

Та хатинку умовляю.

(бач-ся дуже гонориста)

Рукавичка:

Та немає у нас місця.

Мишка:

Помовчи кажу, (до жаби) Залазь.

Будем разом зимувать.

Ось у шашечки пограєм,

А там карти розкидаєм,

Потім кофію поп’єм

І ладненько заживем.

Рукавичка:

Ти дивись, розкерувалась,

Чи давно тут побиралась?

Ну нічого, незабаром

Відомщу я Миші з Жабой.

Автор:

Вітер свище, ліс хитає –

Подруги відпочивають.

Ось уже і третій гість

На галявині з’явивсь.

Зайчик:

В лісі віхола заходить,

Де погріти зайцю ноги?

О, а це що – рукавиця?

Ось де можна притулиться

Жаба:

Геть іди собі Зайчшце,

Тут у нас немає місця.

Мишка:

Нам вже тісно і у двох –

Не помістимося в трьох.

Рукавичка :

Вас забула я спитати,

Хто тут буде зимувати.

Як не пустите ви Зайця,

Розіпну обох на п’яльця,

Повитряхую усіх

На холодний мокрий сніг.

Мишка:

Годі, годі, не сварися,

(от противна рукавиця)

Добре, Зайчику, заходь,

У куточок пробирайся

Та не дуже вже штовхайся.

Автор:

Миша з Жабой розмовляють,

Каву п’ють, у шашки грають. Зайчика не помічають.

Зайчик: (вбік)

Ну подруги – начувайтесь,

Ви узнаєте ще Зайця.

Ображать себе не дам,

Ох і відомщу я вам.

Автор:

Як же Зайцю відомстити?

Та він, друзі, дуже хитрий.

Лиш нагоди почекає –

І тоді не прогадає.

А нагода не барилась –

Ось Лисиця вже з’явилась.

Лисичка:

Ох і злюща віхола,

Третій день вже не вщуха,

їсти хочу, аж не можу,

Я вже зовсім охляла.

Хоч надибалась би жаба,

Чи хоч миша польова.

Зайчик:

Гей, Лисичко, йди погрітись.

Тут і кава є напитись.

Жаба:

Ти що, Зайцю, з глузду з’їхав,

Кличеш лиса нам на лихо.

Лисичка:

Що це там за голоси?

Вже не буду без їди.

Що за диво рукавиця –

З голоду не вмре Лисиця.

Рукавичка:

Дочекались, досварились,

Хоч би кров тут не пролилась.

Буду краще я мовчати:

От такі тепер звірята.

Мишка:

Пані-матінко Лисичко,

Ти заходь до нас в світличку.

Ось-но кави випий трішки, Відпочинь з дороги в ліжку.

Жаба:

А не схочите ви кави,

Є й до Зайця в нас приправа.

Ми для вас його тримали,

Ледве-ледве дочекали.

Автор:

Так Лисицю пригощали

Миша з Жабой, відчували:

Непереливки їм буде,

Як лисиця злою буде.

А між тим по лісі ходить

Вовк голодний і виходить

На галявину, де ми

Нашу казку почали.

Вовк:

Ой зима мене заїла

Не знайду зубам я діла.

Живота вже підвело,

В роті й різки не було.

Лисичка:

Вовче-братику, стривай,

Ти до нас-но завітай.

Є в хатинці де погрітись,

Кава є у нас напитись.

Ну а потім поживем,

Зайця, може, зажуєм,

Мишой з жабою закусим,

Ще раз кавою зап’єм.

Вовк:

Ну, сеструньо, молодець!

Ось і клопотам кінець.

Буде сите в мене брюхо,

З кого ж почнемо, сеструхо?

Автор:

В рукавичці тихо стало,

Ще такого не бувало –

Досварилися звірята,

Вже і не втечуть невдахи.

Миша з Жабой остовпіли

Й зовсім лапки опустили.

Зайчик насмерть ізлякався,

Нишком у куток подався.

Вовк з Лисицею розсілись,

Кави досхочу напились.

Жереб тянуть: ким тепер

Закусити на десерт.

А у лісі знов тривога.

Ось підходить до порога

Злий Ведмідь – шука барліг,

Він з комфортом хоче жить –

Видно не простий Ведвідь.

Рукавичка:

Цього ще не вистачало.

Місця вже не те що мало,

Зовсім ніде притулиться.

Це вже я, напевно, лусну.

Боже, порятуй, Дідусю!

Ведмідь:

Швидко двері відчиніть,

Тут до вас прийшов Ведмідь.

Я не раджу вам свариться.

О, дивися, Вовк, Лисиця,

З ними четверо звірят –

Ось почну бенкетувать.

Автор:

В страсі звірі всі принишкли –

Що чекати їм від Мішки?

Рукавичка:

Хоч би Дід пришкандибав,

Звідси вже мене забрав.

Як набридли ці звірятка –

Більш не хочу бути хаткой.

Автор;

Ось і Дід уже надходить –

Змерз він в руки і у ноги:

Як не як, а не годиться

В ліс іти без рукавиці.

Вирішив іти мириться.

Дід:

Рукавичко, Гей! Агов!

Дід до тебе іде знов.

Ти мене уже пробачеш?

Так замерз – ледве не плачу. Більш не буду полювати,

Хай живуть собі звірята.

Рукавичка:

Чи тебе я не пробачу?

Я сама від горя плачу.

Я таке пережитла,

Що й не знаю, чи жива.

Діду, забери мене,

Буду слухать я тебе.

Автор:

Дідів голос як почули,

Звірі в ліс мерщій шугнули

Помахали лиш хвостами

Та ще п’ятки замелькали

Ось і казка до кінця

Непомітно підійшла.

А в кінці, як то буває,

Ми мораль завжди шукаєм.

Хто уважно подивився,

Той таки чомусь навчився:

Якщо жити будем дружно,

То й не буде нам сутужно.

КІНЕЦЬ

Рукавичка:

Мій господарь мисливець завзятий,

Без здобичі він не вертає до хати,

І влітку, і взимку в любую погоду

Він вирушає в далеку дорогу.

І я з ним бувала в далеких походах

Там з нами траплялись цікаві пригоди.

Що було з ним в літку, того я не знаю.

Здебільшого взимку я з ним вирушаю.

Така вже з господарем вийшла в нас звичка,

Бо я не що інше як Рукавичка.

Рукавичка:

І як тобі, Діду, не жалко звіряток:

Маленьких ведмедиків, лисів, зайчаток?

Адже вони жити хотять, як і всі.

Не соромно, діду?

Рукавичка:

Пішов. От і маєш пригоду.

Нехай же померзне в такую погоду.

Все ‘дно ти звіряток стріляти не будеш,

Бо на морозі такому задубнеш.

Рукавичка:

Щось холодно й вогко в лісу пропадати,

Для чого я стала його поучати?

Щось нудно і тихо, замерзла вже я,

А у дідуся тепленька рука.

Чому я характер такий уже маю?

Дідусю, агов, ти пробач – пропадаю.

По лісі хтось ходить і гілля тріщить.

Дідусю, агов, хто мене захистить.?!

Рукавичка.

Боже милий, що робить?

Зроблять тепер з мене хатку –

Ось і захищай звіряток.

Ану геть, мерщій тікай…

Рукавичка:

Тепло кажеш? Це резон.

Ну залазь, бо не сезон

Поодинці пропадати,

Певно, важко жить без хати.

Рукавичка :

І ще б пак, чого схотіла!

Рукавичка:

Та немає у нас місця.

Рукавичка:

Ти дивись, розкерувалась,

Чи давно тут побиралась?

Ну нічого, незабаром

Відомщу я Миші з Жабой.

Рукавичка :

Вас забула я спитати,

Хто тут буде зимувати.

Як не пустите ви Зайця,

Розіпну обох на п’яльця,

Повитряхую усіх

На холодний мокрий сніг.

Рукавичка:

Дочекались, досварились,

Хоч би кров тут не пролилась.

Буду краще я мовчати:

От такі тепер звірята.

Рукавичка:

Цього ще не вистачало.

Місця вже не те що мало,

Зовсім ніде притулиться.

Це вже я, напевно, лусну.

Боже, порятуй, Дідусю!

Рукавичка:

Хоч би Дід пришкандибав,

Звідси вже мене забрав.

Як набридли ці звірятка –

Більш не хочу бути хаткой.

Рукавичка:

Чи тебе я не пробачу?

Я сама від горя плачу.

Я таке пережитла,

Що й не знаю, чи жива.

Діду, забери мене,

Буду слухать я тебе.

Дід:

Ну що, Рукавичко, ти вже відпочила

Тепер принімаймося знову за діло.

У лісі звірина на мене чекає,

Підемо та трохи її постріляєм.

Дід:

Ану помовчи!

Дивись, розходилась ганчірка затята,

Вже більше ніколи не вийдеш із хати,

Хай міль тебе з’їсть, то вже будеш мовчати.

Дід:

Нащо мені річ, що повчає мене,

Нехай полежить тут та віддихне.

Взнає, негідна, як вчить господаря,

А я і без неї звірят пошукаю.

Дід:

Рукавичко, Гей! Агов!

Дід до тебе іде знов.

Ти мене уже пробачеш?

Так замерз – ледве не плачу. Більш не буду полювати,

Хай живуть собі звірята.

Мишка:

Хто це в лісі так волає,

Порятунку вимагає?

Ти диви, що це за птиця?

Не інакше рукавиця,

Ось де тепер буду жить….

Мишка:

О, сестриця – скрекотуха!

Де прямуєш, лопотуха?

Мишка:

Тихо, тихо, постривай.

Я всього маленька,

Поживемо разом трішки.

Тепло вкупі буде нам.

Ну то що вже – по рукам?

Мишка: (до Рукавички)

Помовчи, моє це діло.

Мишка:

Та хатинку умовляю.

(бач-ся дуже гонориста)

Мишка:

Помовчи кажу, (до жаби) Залазь.

Будем разом зимувать.

Ось у шашечки пограєм,

А там карти розкидаєм,

Потім кофію поп’єм

І ладненько заживем.

Мишка:

Нам вже тісно і у двох –

Не помістимося в трьох.

Мишка:

Годі, годі, не сварися,

(от противна рукавиця)

Добре, Зайчику, заходь,

У куточок пробирайся

Та не дуже вже штовхайся.

Мишка:

Пані-матінко Лисичко,

Ти заходь до нас в світличку.

Ось-но кави випий трішки, Відпочинь з дороги в ліжку.

Жаба:

Хто тут нишком розмовляє

І мене в лісу лякає?

Жаба:

Та хатиночку шукаю.

В тебе місця там немає?

Жаба:

Ти із ким там розмовляєш?

Жаба:

Геть іди собі Зайчшце,

Тут у нас немає місця

Жаба:

Ти що, Зайцю, з глузду з’їхав,

Кличеш лиса нам на лихо.

Жаба:

А не схочите ви кави,

Є й до Зайця в нас приправа.

Ми для вас його тримали,

Ледве-ледве дочекали.

Зайчик:

В лісі віхола заходить,

Де погріти зайцю ноги?

О, а це що – рукавиця?

Ось де можна притулиться

Зайчик: (вбік)

Ну подруги – начувайтесь,

Ви узнаєте ще Зайця.

Ображать себе не дам,

Ох і відомщу я вам.

Зайчик:

Гей, Лисичко, йди погрітись.

Тут і кава є напитись.

.

Лисичка:

Ох і злюща віхола

Третій день вже не вщуха,

їсти хочу, аж не можу,

Я вже зовсім охляла.

Хоч надибалась би жаба,

Чи хоч миша польова.

Лисичка:

Що це там за голоси?

Вже не буду без їди.

Що за диво рукавиця –

З голоду не вмре Лисиця

Лисичка:

Вовче-братику, стривай,

Ти до нас-но завітай.

Є в хатинці де погрітись,

Кава є у нас напитись.

Ну а потім поживем,

Зайця, може, зажуєм,

Мишой з жабою закусим,

Ще раз кавою зап’єм.

Вовк:

Ой зима мене заїла

Не знайду зубам я діла.

Живота вже підвело,

В роті й різки не було.

Вовк:

Ну, сеструньо, молодець!

Ось і клопотам кінець.

Буде сите в мене брюхо,

З кого ж почнемо, сеструхо?

Ведмідь:

Швидко двері відчиніть,

Тут до вас прийшов Ведмідь.

Я не раджу вам свариться.

О, дивися, Вовк, Лисиця,

З ними четверо звірят –

Ось почну бенкетувать.