Поезія

Запахи дитинства

199 Переглядів |

«А знаєте, книжки пахнуть мускатним горіхом
чи ще якимись прянощами, завезеними з
далеких країв. У дитинстві я любив їх нюхати»
Р. Бредбері «451 по Фапенгейту»
Якщо Ви в руки книжку брали хоча б раз,
Ви відчували її дивний запах,
Її ні з чим не порівнянний аромат.
Ви маєте усе це пам’ятати.

Згадаймо дні дитинства золоті,
Коли, діставши десь омріяного тома,
Ти залишався у кімнаті в самоті…
Ти – книжка – і нікого вдома….

А за вікном похмурий листопад
Зрива з дерев останнє листя,
І дощ холодний землю полива,
А у кімнаті тихо так, затишно.

Нарешті настає ота чарівна мить,
Коли, затамувавши подих, відкриваєш
Пожовклі, загадкові сторінки,
Що поведуть тебе в далекі далі.

Ти поринаєш в цей чудовий світ
І розчиняєшся у ньому без останку…
Аж ось перед тобою вже Париж
І юний д’Артаньян гуляє по Монмарту.

А в кабаках духмяний аромат
Бургундського, що льється тут рікою
Гвардійці, мушкетери гомонять,
Завжди готові стать до бою.

А ось уже великий бал:
Зима, Москва, Андрій, Наташа,
І від парфумів дам пливе земля,
І хочеться кохати й стати кращим.

Ось рідний степ… Дурманять трави…
Тарас з синами їде ще на Січ.
Немає ні ненависті, ні зради,
Лиш дикий степ і жайворонка клич.

І знов Париж, смердючий ринок –
Нестерпний сморід все вбива…
І вже зловіща тінь Гренуя,
Тремтячи, свою жертву обира.

Нат Бумбо, Чинганчгук, мої вітання!
Духмяний дим від люльки миру на вітру
І ваша відданість, і ваша дружба, що не зрадять
І нас навчали вірності й добру.

Я згадую і вас, відважні мореплавці,
І запах моря, мужності й пригод,
Шаленні хвилі, небезпечні милі,
І вашу стійкість супроти незгод

О скільки вас, мого дитинства друзі,
Зійшло із запашних цих сторінок…
Я тих миттєвостей ніколи не забуду
І з ними – всіх пов’язаних думок.